Солом'янське благочиння

Наша газета

Відеокалендар

Друзі сайту

Офіційний сайт Солом'янської районної в місті Києві адміністрації

http://spm.org.ua/

Радість Святої Пасхи!

Христос Воскрес!

Під час урочистого пасхального богослужіння ми багато разів виголошуємо найоптимістичнішу на світі звістку: «Христос воскрес!». Вона наче вилітає з наших вуст усім назустріч, а нам в захопленні відповідають з посмішкою: «Воістину воскрес!». Здається в цей самий час сам Господь серед нас, а серця сповнені невимовним почуттям пасхальної радості.

Однак, інколи, кожен може зловити себе на думці, що на цю радість немає достатньої наснаги, і слова пасхального вітання ми виголошуємо просто, як елемент богослужіння. Тоді і посмішку вимушено натягуєш і, чомусь, зовсім немає бажання когось обійняти, не те щоб взагалі втішити зневіреного брата у Христі.

Кожен священик, проходячи поміж людей та благословляючи паски, разом з радісними парафіянами бачить іноді людей сумних, начебто чимось невдоволених. Навіть кроплення святою водою не змінює їх облич.

Що краде в нас пасхальну радість?

Як повернути такий стан душі, коли втіха від двох коротких слів великоднього вітання буде пронизувати усе наше єство? На ці питання ми намагатимемося відповісти або, хоча б поміркувати над ними.

Звісно, кожен мусить запитати себе, а чи дійсно я вірю у воскресіння Христове?

Хтось скаже: «ну, Він же Бог, Йому все можливо». Хтось одразу випалить: «звісно, вірю», -  серце додасть - «а мені що з того»? Байдужість до самої події, найвизначнішої в історії людства, призводить до таких наслідків. Все життя наше свідчить, що ми «не холодні і не гарячі» (см. Откр. 3:15-16). Ми якось намагаємось роздмухати тліючий вуглик нашого серця, він десь трохи спалахне, та життєва віхола знов його загасить. Ми пам’ятаємо радість маленького полум’я, яке зігрівало нас. А сил і розуму не вистачає, щоб знову його запалити. Так і тліємо, ось-ось загасне.

Обережно Байдужість!

Ця байдужість і зневіра обов’язково призводять до відчаю, який не характеризується вираженими депресивними формами, як у підручнику з психіатрії. Однак якщо почитати про цю недугу, майже кожен знайде в чомусь слова про себе. Скільки тут всього може бути?! Не дарма весь світ стогне від депресій. Сумно людям, безпросвітно сумно. Сумно і темно.

А християни на своїх зібраннях виголошують: «Слава Тебе, показавшему нам свет!», вони із захопленням виспівують: «Свете тихий…», а під час Великого Посту земно вклоняються на слова священика «Свет Христов просвещает всех!». Чуєте – всіх! А отже і мене, і тебе. Де ж ти є - світло Христове? Чому я тебе не бачу?

Світло Христове

Але ж я називаю себе віруючим. А отже я певен і вірю від всього серця, що це світло є, я бачив людей осяяних ним, я цілую їх образи, я зустрічаю їх у повсякденному житті. Я вірю, що Христос учора і сьогодні і навіки той же (см. Євр.13:8).

Він прийшов благовістити убогим, зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити змучених на волю, проповідувати літо Господнє сприятливе (Лк.4:18-19). Якщо я визнаю, що я у темряві, не бачу світла Христового, не радію Його воскресінню, мабуть я убогий. Моє серце розбите впертістю у гріхах і байдужістю до спасіння, я в полоні своїх страстей, які мучать мене так, як ніхто не може мучити на цьому світі. То чи не заради мене прийшов Христос? Чи не нам він говорить: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Мф.4:17), як засіб до того, щоб побачити Христове світло. Зупиніться на шляхах ваших, заволайте Богові: «Господи, Ти потрібен мені! Я Твій, спаси мене, бо ж я на слова Твої сподіваюся» (Пс.118:94). Нехай це буде щиро-щиро, і саме це буде тим благотворним вітром, який запалить наше тліюче серце.

Не віддамо нашої радості Пасхи нікому…

І ось ми відчуємо, що треба щось робити, - не можна так просто коротати свій вік. Ми рішуче скажемо собі: «В кінець кінців, да скільки ж можна жити так!» І почнемо дертися на гору Божої благодаті. Дай нам Боже, щоб ми не лякались здертих колін. Щоб ми не озирались на всі боки, - хто і як іде до Всевишнього. А наше життя перетворилось на суцільне каяття.

А хто скаже, що з каяттям несумісна радість, що не може розкаюваний нічому радіти, той так ще і не побачив Христового світла, в якому живе і яким осяяний. Бо що значить для грішника, що кається «Христос воскрес!»? Це є Надія! Причому не примарна, а реальна. Досвід людства про це свідчить. Христос може воскресити і мою душу, вивести мене з пекла, зруйнувавши його владу. А я буду радіти, бо я ж в руках Того, Хто є Любов (см. 1Ин 4:8,16), і не віддам на поталу нікому моєї радості Христового Воскресіння.

Підготував протоієрей Віталій Приходько