Відвідуючи  богослужіння, ми можемо почути дуже багато  різних літургійних текстів, молитов, пісноспівів, які славословлять  Святу Трійцю. В Цій хвалі благодать і благословення Святої Трійці охоплюють собою Церкву, її творять, оновлюють і підтримують  в незмінності.

Свята Православна Церква  живе в Царстві Пресвятої Трійці. Тому богослужіння є прекрасним джерелом для пізнання окремих сторін православного віровчення. Богослужіння - наповнене богослов’ям; воно виражає його на своїй власній мові. «Церковний хор є кафедра богослов'я», говорив архімандрит Кипріан ( Керн ), професор літургійного богослов'я і патрології. Не тільки літургійні тексти, молитви, піснеспіви, єктенії, читання і проповідь передають багате богословське вчення і висловлюють віру Церкви, а й самі літургійні дії, символіка і обряди, висловлю богословську реальність за допомогою сакраментальних жестів і дій тих, хто молиться.  Богослужіння виявляє, з одного боку, Божу присутність, церковне переживання Троїчного Царства ( «в храме стояще Славы Твоея, на небеси стояти мним»), а з іншого боку є спільним славослів'ям Бога.

Найважливішим   богослужінням Православної Церкви є Божественна Літургія, яка сповнена славослів’ям Пресвятої Трійці, під час якої здійснюється святе Таїнство Євхаристії, встановлене Господом нашим Ісусом Христом, напередодні Хресних Його страждань.

Звернемо нашу увагу на Божественну Літургію, саме, як на  славослів’я Святої Трійці. Перед початком   Літургії священик робить три поклони з молитвою: «Боже, очисти мя, грешного» і піднісши руки до верху, він молиться, закликаючи Духа Святого: «Царю Небесный, Утешителю, Душе истины, Иже везде сый (що всюди є) и вся (все) исполняяй (наповняєш), Сокровище благих и жизни Подателю, прииди и вселися в ны (в нас), и очисти ны от всякия скверны (нечистоти), и спаси, Блаже, души наша».  Після закінчення  цієї молитви,священик молиться словами  ангельського славослів'я: «Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение» (Лк. 2, 14), висловлюючи благий свій намір  прийняти мир Божий, що дарується через Втілення і Хресні страждання Спасителя. Також він молиться про дарування благодатної молитви: «Господи, устне мои отверзеши, и уста моя возвестят хвалу Твою» (Пс. 50, 17).

Потім священик промовляє початковий виголос: «Благословено Царство Отца и Сына, и Святаго Духа, ныне и присно, и во веки веков».

Вже перші слова Божественної літургії говорять нам про те, що місце, куди ми входимо, щоб принести словесну службу, - благословенне Царство Святої Трійці. Про це також свідчить троїчність багатьох частин літургії: виголошення, єктенії, антифони, Трисяте або Ангельська пісня, спів Прокімна і Алилуарій,  і т. д.

Після початкового вигуку  священика, хор співає «Амінь» (істина, правда). Після чого   диякон,   стоячі  на амвоні,  обличчям до царських воріт, зображає  собою ангела, спонукачи людей до молитви, виголошує  «Миром Господу помолимся» - цими словами починається велика, або мирна, єктенія.  В ній диякон закликає всіх присутніх здійснювати молитви в мирі, тиші і спокої духу, з чистим сумлінням, в однодумності і взаємній любові. Церква просить миру від Господа, який за апостолом Павлом є: «вищий від усякого розуму» (Флп. 4, 7), просить  допомоги  в наших щоденних потребах, просить духовної досконалості, щоб слідувати за Владикою Христом, Котрий сказав: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5, 48).

Вході Божественної Літургії священик читає таємні молитви, які в древній Церкві читались в голос і всі присутні за богослужінням чули їх. З плином часу в ході формування богослужіння вони стали читатись про себе, але не втратили свого глибокого догматичного змісту.

Підчас проголошення дияконом великої єктенії, священик у таємній молитві просить Господа про дарування милостей всім присутнім: «...Сам, Владыко, по благоутробию Твоему призри на ны и на святый храм сей, и сотвори с нами и молящимися с нами, богатыя милости Твоя и щедроты Твоя», і закінчує молитву славослів'ям Пресвятій Трійці, виголошуючи: «Яко подобает Тебе всякая слава, честь и поклонение, Отцу, и Сыну, и Святому Духу, ныне и присно, и во веки векав».

Після виголошення починається спів антифонів, тричасну структуру - на честь Пресвятої Трійці.

У святкові дні співаються антифони зображальні  - псалми 102, 145 і заповіді євангельських Блаженств (Мф. 5, 3-12), з тропарями канонів.

Церква виконує заповіт апостола Павла (Кол. 3, 16) прославляти  Господа, Який очищає і зціляє наші немочі, виконує благі наші жадання, визволяє від істління життя наше, — і не забувати всіх Його благодіянь; Господь - щедрий, милостивий і довготерпеливий; Він зберігає істину навіки, творить суд ображеним, дає їжу голодним, визволяє ув'язнених, любить праведників, приймає сиріт і вдів і карає грішників... Назва антифони (від грец. поперемінно) походить від способу їх виконання. В давнину  всі стрічки, цих псалмів виконувалися поперемінно на двох крилосах.

В дванадесяті Господні свята зображальні псалми (антифони) не співаються: замість них співаються особливі стихи з інших псалмів, які відповідають події, що святкується. Молитовно осмислюючи слова цих псалмів, слухачи підготовлюються до наступного високобогословського піснеспіву - «Единородный Сыне», в якому викладено церковне вчення про Втіленні Бога – Слова. Цей Гімн вважається тропарем Константинопольського храму Святої Софії, Премудрості Божої, побудованого візантійським імператором святим Юстиніаном († 565). Авторство якого належить вище згаданий піснеспів.

«Єдинородний Сину і Слово Боже, Безсмертний Ти, і зволив ради нашого спасіння тіло прийняти від святої Богородиці і Приснодіви  Марії, неприложно ставши чоловіком; розп’ятий був, Христе Боже,і смертю смерть подолав; Ти один у святій Трійці, співпрославлюваний з Отцем і Духом, спаси нас». У цьому гімні викладено православне вчення про другу Особу Святої Тройці - Сина Божого, Ісуса Христа; Єдинородний (єдиний за природою) Син і Слово Боже, Христос Бог, будучи безсмертним, став людиною, не перестаючи бути Богом, не змінившись, став чоловіком, прийнявши людську плоть (тіло) від Святої Богородиці і Приснодіви Марії; і, будучи розіп'ятим, Він Своєю смертю переміг нашу смерть, «смертю смерть подолав», Він один з Трьох Осіб Святої Тройці і прославляється нарівні з Отцем і Святим Духом. Гімн «Єдинородний Сину і Слово Боже» вважається тропарем Константинопольського храму Святої Софії, Премудрості Божої, побудованого візантійським імператором святим Юстиніаном († 565). Він же і автор цього тропаря.

Під час першої  малої єктенії, після співу антифона, священик читає таємну молитву про збереження Святої Церкви і чад її, про освячення люблячих красу храму – дому Божого. Під час другої малої єктеній він читає молитву згадуючи обіцянку Спасителя перебувати там, де тільки два або три християнина зберуться разом для молитви (Мф. 18, 19, 20). Тільки в Ім'я Христа збираючись в любові і єднанні в храмі, християни можуть гідно прославляти Бога, приносячи Йому в Жертву Святі Дари. «О, Дары Христовы! – пише  святитель Іоанна   Златоуст. - На небе славословят ангельские воинства; на земле люди, в церквах составляя лики, подражают такому их славословию; на небе серафимы взывают трисвятую песнь; на земле множество людей возносит ту же песнь; составляется общее торжество небесных и земных существ, одно благодарение (Евхаристия), один восторг, одно радостное ликостояние. Оно устроено неизреченным снисхождением Господа; оно составлено Духом Святым; гармония звуков его согласована благоволением Отца»

Третій антифон - Блаженні - починаються словами розсудливого розбійника: « Во Царствии Твоем помяни нас, Господи,  егда приидеши, во Царствии Твоем ». Згадаймо, що Господь відповів йому: «Істинно кажу тобі, нині ж будеш зі Мною в Раю» (Лк. 23, 42, 43). І ми, оспівуючи це розсудливе сповідання, сподіваємося бути з Господом. До цього блаженства і ведуть дев'ять головних євангельських заповідей, преподаних Спасителем в Його Нагорній проповіді (Мф. 5, 2-12), виконання яких приводить людину до досконалості духовного життя у Христі. Істинний учень Господа, що просить у Нього милість для себе, повинен бути смиренний духом, лагідний, справедливий, милосердний, терплячий у випробуваннях, вірний Господу до самопожертви.

Підчас співу третього антифону звершується Малий вхід.

Підчас  малого входу з північних врат вівтаря виходять вівтарник зі свічкою, диякон з Євангелієм і священик, який промовляє молитву: «Владыко Господи Боже наш, уставивый на небесех чины и воинства Ангел и Архангел в служение Твоея славы, сотвори со входом нашим входу святых Ангелов быти, сослужащих нам, и сославословящих Твою благость». Свята Євхаристія - справа всієї Церкви, войовничої на землі і торжествуючої на Небесах. Ми, грішні люди, для принесення «Жертви хваления» потребуємо небесних заступників -  ангелів і святих тому Малого входу священик просить Бога надіслати в допомогу нам святих ангелів. Вони не тільки допомагають на в земному нашому житті, але разом з нами  в Божественний Літургії отримують Божественну благодать. Автор  літургії святитель Іоанн Златоуст пише: «Нині радіють ангели, нині радіють архангели, нині херувими і серафими святкують з нами справжнє свято ... Хоча отримана ця благодать від Владики нами, але задоволення спільне у них з нами».  « Благословен вход святих Твоих...» - вимовляє священик, осіняючи вхід в царські врата хресним знаменням. Під «святими» тут можуть розумітися священнослужителі, що входять у вівтар, а в розширювальному сенсі - вся церковна громада, включаючи Ангелів і святих, незримо присутніх у храмі. Однак грецький оригінал - допускає і інший переклад: «Благословенний вхід у святилище», тобто у вівтар.

Євангелія яке несуть священнослужителі символізує собою Христа який виходить на проповідь, а свічка яку несуть перед Євангелієм  – символізує Іоанн Хреститель (Ін. 1, 27). Диякон виголошує: «Премудрость, прости» (з грец. - Мудрість, станьте прямо!). Це заклик до віруючих в простоті серця, стоячи благоговійно, слухати премудрості Божої, явленої світу проповіддю Спасителя. В цей час хор співає прийдіть, поклонімся і припадемо до Христа.

Після входу слідує спів тропарів і кондаків, що відображають священні події свята. «Ця група пісноспівів  намагається обійняти всі пам'яті, з'єднані з днем здійснення літургії, в показанні того, що Безкровна Жертва приноситься за всіх і за вся» (М. Скабалланович, Толковый типикон. Киев, 1913.).

Священик далі біля престолу в таємній молитві просить Отця Небесного, оспівуваного від херувимів і серафимів, щоб Він милостиво прийняв Трисвяту пісню, простив гріхи наші вільні й невільні, щоб освятив нас і дав сили служити Йому до кінця життя, на завершення цієї молитви священик  виголошує: «Яко свят еси, Боже наш, и Тебе славу возсылаем, Отцу, и Сыну, и Святому Духу, ныне и присно....». А диякон орарем, як ангельським крилом, наводить від ікони Спасителя до присутніх  віруючих, вимовляючи: « и во веки веков». Свята Церква молиться про всіх благочестиво живуть, про дарування їм порятунку, - всіх, не тільки стоять в даний момент у храмі, а й про майбутні покоління людей.

Хор співає Трисвяту пісню: «Святый Боже,  Святый Крепкий, Святый Безсмертный, помилуй нас». Історія виникнення цього піснеспіву наступна: На початку V століття в Константинополі під час страшного землетрусу відбувалося богослужіння і хресна хіда. У видінні  одному юнакові з'явилися ангели, співаючі цю пісню. Християни, почувши про це, приєднали до ангельському співу слова: «Помилуй нас!», і землетрус припинився.

Святий пророк Ісая бачив Престол Божий, оточений воїнством святих ангелів, що співують: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф», і вигукнув: «Уста мої нечисті, і живу серед людей з нечистими устами!» (Іс. 6, 1-5). Тоді Ангел палаючим вуглем торкнувся його уст і видалив його беззаконня і гріхи його очистив (Іс. 6, 6, 7). Промовляючи Трисвяту пісню разом з безтілесними Силами, ми приносимо Господеві каяття в гріхах і просимо допомоги і милості Божої.

Священик під час Трисвятого священик  іде  до горнього місця - піднесенню за престолом. Горнє місце, яке знаменує Небесний Престол Божий і «означает превышенебесное пребывание Иисусово», - говорить блаженний Симеон, архієпископ Солунський. Підходячи до горнього місця, як Христос на Небо, в лоно Отчеє, священик читає молитву: «Благословен еси на престоле славы Царствия Твоего, Седяй на Херувимех, всегда, ныне и присно, и во веки веков».

Чтець у горнього місця бере у священика благословення на читання Апостола і йде в середу народу, як би до народів усього світу, сіяти Слово Христа в серця людей.

« Мир всем!» - Виголошує священик. Саме  цими словами Господь після Свого славного Воскресіння вітав Своїх учнів (Лк. 24, 36). З цим Божественним привітанням Він послав їх на всесвітню проповідь Євангелія. «Мир, - за словом святого Іоанна Златоуста, - є матір'ю всіх благ і підстава радості». У слові «мир» Господь дав Своїм учням, а через них усім пастирям Христової Церкви, силу духовного миру (Ін. 14, 27). До пришестя Господа, мир між людиною і Богом був порушений гріхом. Гріх, опанувавши людиною, порушив взаємини і між людьми. Спаситель після Свого Воскресіння дарує, через Святу Церкву, людству Божественний мир, для возз'єднання  людей з Богом, один з одним та з усім творінням (Ін. 16, 33).

На слова  священика «Мир всем!» - Чтець від імені всіх присутніх каже: «И духови твоему» - ця відповідь  є побажанням священнослужителю, того благодатного миру від Господа.

Під час читання Апостола звершується  кадіння. Воно встановлено на знак благоговіння перед наступаючим читанням Євангелія і вказує на те, що через проповідь євангельську благодать Святого Духа, розлившись в усі кінці світу, облагоухала серця людей і повернула їх до Життя Вічного (2 Кор. 2,14).

Священик під час читання Апостола сидить з південного боку горнього місця, як рівний апостолам по благодаті вчительства.

По закінченні читання Апостола  чтець виголошує  аллілуіарій – вибрані рядки з псалмів, які сповіщають людям про спасительну благодать Божу.  А у відповідь хор  співають «Алилуія», тим сами підготовлюючи присутніх до читання  Євангелія.

Під час співу аллілуіарія священик читає таємну молитву, в якій просить Бога дарувати йому розуміння євангельського читання і страх блаженних заповідей, щоб перебороти плотські похоті і богоугодно і мудро проводити духовне життя.

На амвоні перед аналоєм, на який диякон кладе Євангеліє, ставиться запалена свічка на знак благоговіння до Слова Божого  на ознаменуванням того, що  Євангелії світло розуму, яке просвітлює слухачів пізнанням спаситель них таїн Божих

Після прочитання Євангелія в Древній Церкві єпископом або священик проголошував слово повчання. Так слово Боже, яке прозвучало в читанні Євангелія, є живим та діяльним і дає духовне піднесення через слово єпископа живе передання Церкви.

Нині цей стародавній звичай відроджується хоча на практиці. Хоча часто на практиці відразу після  Євангелія слідують єктеній сугуба,  заупокійна і про оголошених. Саме підчас єктеній  Свята Церква, долучивши віруючих  до Божественної мудрості через читання слова Божого, спонукає їх до особливого молитовного прохання, яке на богослужбовій  мові називається «прилежным молением».

Сугуба  єктенія починається проханням: «Рцем вси», яким  Церква закликає, як священнослужителів, так і тих, хто молиться, усіма силами і здібностями душі звернутися з відповідною любов'ю, найглибшою вдячністю і відданістю до Бога і в Ньому одному шукати собі допомоги і заступництва.

У цей час священик читає таємно молитву «прилежного моления», в якій просить Господа Бога, щоб Він милостиво прийняв посилене сердечне моління Своїх рабів про прощення гріхів і подав Свої щедрі благодіяння всім людям Своїм.

У заупокійній єктенії ми молимося про свої покійних родичів, близьких і всіх померлих у вірі.

«Не напрасно установили апостолы, - говорить святитель Іоанн Златоуст - чтобы при совершении страшных Тайн поминать усопших. Они знали, что от этого много им выгоды и много пользы, когда весь народ и священный лик стоят с воздеянием рук и когда предлежит страшная Жертва, то как не умолить Бога, прося о них».

Далі виголошуються єктенії за оголошених (не хрещених), щоб Господь помилував їх, настановив їх у святій вірі, щоб відкрив їм Євангеліє правди і сподобив святого хрещення, щоб приєднав їх до святої Своєї... Церкви. Під час цієї єктенії священик розгортає на престолі антимінс, а єктенію закінчує виголосом: «Да и тии с нами славят пречестное и великолепое имя твое…» - Просячи щоб і вони (оголошені) разом з нами (віруючими) прославляли пречесне і величне ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Далі оголошені запрошуються вийти з храму: «Елицы оглашеннии, изыдите, оглашеннии изыдите, елицы оглашеннии изыдите…» . Оголошені існують і тепер; це язичники, які готуються до хрещення, магометани та євреї в різних країнах світу. Всі вони потребують милосердя Божого, і тому ми зобов'язані молитися за них. Що стосується повеління оголошеним вийти з храму, то ці слова повинні бути попередженням і нам, якщо навіть і нема серед нас «оголошених». Ми, хрещені, часто грішимо і без покаяння присутні в храмі, без належної побожності, або маємо в душі ворожнечу і ненависть проти ближнього. А тому при грізних словах: «оголошение, изийдите» ми, як недостойні, повинні заглибитись у самих себе, замислитись над своєю негідністю, простити своїх особистих ворогів, іноді уявних, і просити у Господа Бога прощення своїх гріхів з твердою рішучістю зробитися кращими.

За Божественною Тайна Присятої Тріїці  виражається, як ми тільки що бачили, загалом в славослов’ї Пресвятої Трійці, в якому, проте, Божественні Особи не втрачають своєї індивідуальності в спільному славослові.

Публікацію підготовив
протоієрей Валерій Коваль,
кандидат богослов’я,
настоятель храму
святого великомученика Пантелеімона
при Київській міський
клінічній офтальмологічні лікарні
«Центр мікрохірургії ока»