Солом'янське благочиння

Наша газета

Відеокалендар

Друзі сайту

Офіційний сайт Солом'янської районної в місті Києві адміністрації

http://spm.org.ua/

Масниця

Це слово, навіть для незнайомого з богослужбовим ритмом календарного року, не створює проблем у тлумаченні – певною мірою воно універсальне, причому універсальне, як в географічному вимірі, так і в своєму обрядовому наповненні. Для людей, які більш знайомі з православною богослужбовою традицією, слово «Масниця» має свій церковний синонім – «Сирний тиждень». Його назва, так само, як і слово «Масниця», невипадково асоціюється з молочними продуктами, оскільки за церковними приписами, саме ними обмежується максимум скоромної їжі. Не дивлячись на сучасну взаємозамінність назв Масниця і Сирний тиждень, їх змістовно наповнити та провести можна по-різному.

Історично традиція обмежуватись у вживанні м'яса за тиждень до Великого посту бере свій початок у VII столітті. Вона пов’язана з іменем візантійського імператора Іраклія (610-640 рр.), який після шестирічної безрезультатної та виснажливої війни з персидським царем Хозроєм, дав обітницю у випадку перемоги утримуватись від м’яса в останній тиждень перед Великим постом. Греки отримали остаточну перемогу і в силу загальнодержавного значення цієї події, особиста обітниця імператора поступово стала загальнонародною традицією та забезпечила поступовий перхід від вживання скоромної їжі до суворих обмежень Великого посту. Богослужбові особливості Сирного тижня також цілком співідносяться з концепцією певного поступового переходу від піснеспівів та щоденного богослужбового розпорядку, до покаянних мотивів Святої Чотиридесятниці. Так, наприклад, починаючи з Сирного тижня вже не звершується таїнство Вінчання, в середу та п’ятницю не звершується Літургія, а звершується богослужіння наближене до постового, з читанням молитви преподобного Єфрема Сирина. Сирний тиждень закінчується Неділею сиропусною, яка присвячена спомину про вигнання Адама з Раю. Останнім передпостовим богослужінням є Чин прощення, він звершується ввечері і взаємним примиренням християн розпочинає подвиг Великого посту. Звичай просити один в одного прощення перед початком посту є дуже древнім. Він походить від подібного звичаю у єгипетських ченців, які в останній день перед Чотиридесятницею збирались разом для спільної молитви і попросивши один в одного прощення, йшли на 40 днів в безлюдні місця пустелі для молитви і подвигу. Після цього ворота обителі закривались до Вербної неділі.

Сучасні форми святкування Масниці, які вже можна називати традиційними, як бачимо, дещо випадають з загальноцерковного осмислення Сирного тижня, як останнього етапу підготовки до суворого посту. Цьому є своє пояснення. На Русі Масниця з її традиційними млинцями, гуляннями та іграми є результатом «воцерковлення» дохристиянського свята Комоєдиці. Це свято символізувало прихід весни і початок процесів пробудження у природі. Воно відзначалось масовими гуляннями в «кращих» язичницьких традиціях. Свою назву Комоєдиця отримала від древньої назви медведя – ком. На свято пекли млинці, які на честь винуватця торжества називали «коми», вони пеклись з горохової муки і стали основою для сучасних кулінарних традицій Масниці. Своєю круглою формою «коми» символізували сонце, завдяки світлу і теплу якого, зима поступово відступала.

Після Хрещення Русі язичницькі традиції далеко не відразу втратили своє значення, і навіть після переосмислення світогляду, зовнішні форми багатьох обрядів продовжували існувати на рівні побутових звичаїв. Внаслідок того, що Пасха, а відповідно і початок посту, змінюються в числах, відгомін Комоєдиці в різних формах «зустрічі весни», часто припадав на постовий період. Таким чином, Масничні гуляння поступово стали, свого роду, компромісом між християнською совістю, яка вимагала дотримання посту і глибоко вкоріненими старими дохристиянськими звичаями, які, нажаль, в гуляннях часто брали верх.

Європейські традиції святкування Масниці також є результатом воцерковлення дохристиянських свят пов'язаних з весняним рівноденням і початком весни. Частково забуті за період Середньовіччя, гучні традиції святкування Масниці починають відроджуватись в IХ-Х століттях і дають почтаток таком популярному зараз явищу, як карнавал. Власне, сама назва цього заходу безпосередньо пов’язана з гастрономічними обмеженнями Масниці: італійське слово саrnevalе походить від латинських саrnе «м’ясо» та vale «прощай». Спочатку такі «прощання з м’ясом» мали порівняно скромний характер і мало нагадували сьогоднішні всесвітньо відомі карнавали на зразок Бразильського чи Венеціанського. До Реформації, в Європі масничні каранавальні заходи були настільки поширені, що відбувались навіть в монастирях. Зараз, в європейських традиціях чітко прослідковується закономірність: в країнах з переважаючим католицьким населенням Масниця відзначається традиційно – з карнавалами та народними гуляннями, на відміну від протестанських країн, де розмах таких заходів значно менший. Правда, необхідно зазначити, що і Великий піст, для багатьох протестантських деномінацій, є більше історичною традицією, яка носить символічний харктер, ніж реальною практикою говіння.

Загалом, сучасний звичай святкувати Масницю з млинцями та народними гуляннями, по-своєму є проявом християнського благочесття. В ці дні нівелюються соціальні, майнові та посадові відмінності і люди, в спільній радості, стають ближче один до одного. Взаємне гостювання родичів та запрошення «на млинці», завжди було зручним приводом владнати старі непорозуміння, які виникали протягом року та примиритись перед говінням. Чи не нейталановитіше такий тонкий, але суттєвий аспект масничних гулянь описав відомий російський письменник-емігрант Іван Шмельов (+1950) в своїй автобіографічній повісті «Лето Господне». Доля післяреволюційного емігранта і спокійна, але чужа Франція, так само, як і не менш чужа, післяреволюційна Росія, залишили рідними для письменника лише спогади. Записуючи їх, він розумів, що в слові пише портрет того життя, якого вже ніколи не буде. За основу для повісті письменник взяв звичайний річний цикл простого сеялнського дореволюційного побуту, який був нероздільно пов'язаний з ритмом церковного календаря. Загдуючи останні Масниці на рідній землі, Шмельов писав: « Масниця… Я й зараз ще відчуваю це слово, як відчував його в дитинстві… Тепер потьмяніли свята і люди наче охололи. А тоді… все і всі були зі мною разом, і я був зі всіма разом, від нищого старця на кухні, який зайшов на «убогий млинець», до незнайомої трійки коней, що мчить в темряву зі дзвоном. І Бог на небі, за зірками, з ласкою дивився на всіх: масниця, гуляйте! В цьому широкому слові і дотепер ще для мене жива яскрава радість».

З того часу, відколи були написані ці рядки, пройшло більше ніж півстоліття і багато що змінилось. Свята поступово оживають від потьмяніння, а людські сердця позбуваються холоду. Масниця, так само як і інші традиції, які так довго і вперто тримали в полоні музеїв побуту та етнографії, знову наповнюється буттям та займає звичне місце в житті народу, щоб і надалі дарувати радість та черговий привід розрубати взаємним прощенням гордіїв вузол непорозумінь.

Публікацію підготував

Репік Денис