Після свята Воскресіння Христового та днів П’ятидесятниці, Церквою встановлено період посту. Він починається в понеділок через тиждень після дня Святої Трійці і завершується 12 липня, в день пам'яті первоверховних апостолів Петра і Павла, а тому і називається Петропавлівським або Апостольським. У народі його найбільш часто називають просто Петрівкою.

Про Апостольський піст відомо ще з перших століть християнства, однак протягом усієї історії свого існування він зазнавав ряд змін. Так, наприклад, у східній православній традиції цей піст спочатку називався просто «постом П'ятидесятниці» і слугував своєрідною компенсацією – «Малою Чотиридесятницею» для тих, хто в силу якихось обставин (подорожі або хвороби) не постував під час Великого посту. Уперше про це згадується в працях святого Іполита Римського (ІІІ ст.): «Якщо ж хто будучи в плаванні або за іншої необхідності не знав дня Пасхи, то, дізнавшись про це, нехай постить за минулий піст після П'ятидесятниці».

Істотні зміни щодо місця та значення Апостольського посту в церковно-богослужбовому календарі православної Церкви відбуваються, в IV столітті, коли в Константинополі і тоді ще православному Римі святим рівноапостольним Костянтином Великим зводяться храми на честь первоверховних апостолів Петра і Павла та імператорським указом встановлюється день їх пам'яті − 29 червня (12 липня за новим стилем). Відтоді компенсаторний піст П’ятидесятниці подовжується до дня пам’яті первоверховних апостолів та стає перемінним за своєю тривалістю (від 8 до 42 днів у залежності від дати Пасхи). Крім того, він поступово визнається загальноцерковно обов'язковим, про що свідчать, наприклад, «Апостольські постанови» – церковно-історичний документ III століття, в якому автор розмірковуючи про піст після П’ятидесятнці зазначає: «…відсвяткувавши П'ятидесятницю, святкуйте один тиждень, а після нього один  тиждень дотримуйтесь посту, бо справедливо, щоб ви і веселилися про дар Божий, і постили після послаблення». Уже на Першому Вселенському соборі (325 р.) піст після П’ятидесятниці було перейменовано на Апостольський. Після IV століття церковні автори усе більше говорять про Петропавлівський піст не тільки як про можливість надолужити згаяне під час Святої Чотиридесятниці або підготуватися до майбутнього свята, а і як про можливість уподібнитися апостолам у приготуванні до проповіді і благовістування. Про це згадується в працях багатьох святих отців того часу, серед яких Афанасій Великий, Амвросій Медіоланський та Феодорит Кирський.

Згідно із сучасною літургічною практикою православної Церкви тривалість Петрового посту може бути різною. Як вже зазначалось, вона залежить від дати Пасхи. З усіх чотирьох багатоденних постів, Петропавлівський піст є найменш суворий. Під час нього церковним уставом приписується в середу та п’ятницю вживання їжі без рослинного масла, яке дозволяється у понеділок, вівторок та четвер. У дні пам’яті великих святих, а також в суботу та неділю під час Петропавлівського посту дозволяється риба.

Проте, під час утримання в їжі кожному християнину необхідно пам’ятати, що піст – це не мета, а тільки засіб, який повинний сприяти духовній досконалості християннина та розвитку в ньому таких чеснот, як покаяння, милосердя та любов.

Марія Мочалова